НА НЕОСЯЖНІЙ РІВНИНІ розкинулось село. З давніх -давен воно носить назву - Дубівка. Дані  про історію села говорять проте, яким воно було удавнину. 

В Дубівці налічувалось 156 дворів, 760 жителів. Головне заняття - хліборобство. Було 809 десятин землі. З них належало поміщикам -305, селянам - 325, решта -іншим верствам населення. Село на­лежало Владиславу Йосиповичу Млодецькому. Господарство в маєтку вів орендатор Людовік Ржецький.

А що ж відомо про освіту в селі? Старожили знають достеменно, що в 1895 році була відкрита в Дубівці трикласна церковно -парафіяльна школа, яка розміщувалася в двох хатинах на околиці села. Перший та другий класи навчалися у більшій хатині. Дах її вкритий соломою. Всередині сіни і дві просторі кімнати. Вікна невеличкі, на столі -кага­нець. Обігрівали кімнати грубою, що стояла посередині.

Сьогодні на місці тієї будови - криниця на вигоні біля обійстя Голика Володимира Остаповича.

Учні третього класу навчались у хаті Курінного Івана. Вона була дещо менша за попередню. В одній кімнаті навчалися діти, в другій -жив господар. Опалювали хатину лежанкою, яку топили соломою і хмизом.

Учителями цкрковно-парафіяльної школи були: Сергієнко Іван Степанович, Баканівський Оліян Григорович, Гаркуша Тетяна Іванівна. Очолювала школу директор Чаловська Марія Павлівна.

Якщо до революції в класах було по 8 -12 учнів, то після неї кількість учнів дещо виросла: налічу­валось по 20 і більше

1927 рік. Голова сільської ради Любачевський Григорій робить висновок, що такої школи замало для села. Розпочинається будівництво нової школи. Зводили споруду методом народної будови (з кожної хати брали кошти; будівельні матеріали звозили волами та кіньми). "Архітектори" відомі: Шостак Іван Демидович, Шостак Кузьма, Шліхта Петро, Рак Архип, Зволінський Петро, Візер Левко, Кпинківський Павло Никифорович Всі вони жителі Дубівки.

Це зараз приміщення оточили будинки селян, а в той час школа красувалася серед мальовничої природи, в найкращому місці села.

В цьому ж році школа стає чотирирічною, її переводять в центр села. Перші три класи навчають­ся в приміщенні тодішньої сільської ради, четвертий - в хаті заможного чоловіка Петруся. Навчав цей клас Важинський Михайло Радіонович. В класах близько 30 учнів.

1930 рік. Будівництво школи закінчено, але при­міщення було віддано під дитячі ясла. Проте на­лежних умов для малюків не було. Дітей багато, починаючи з грудного віку, група різновікова.

1932 рік. Приміщення повергають під школу, яка стає семирічною. В приміщенні сільської ради розміщується шкільна майстерня. Перший клас прийняв 33 учні. В Дубівську школу ходять діти з Малої Березянки та Малої Вовнянки. Директор школи - Юхименко, родом з Великої Березянки.

1939 рік. В школі -перший випуск семикласників. Директором стає Прокопенко Прокіп Федорович. Вчителі школи: Важинський Михайло Радіонович, Калашникова Ольга Никандрівна, Герман Людмила Станіславівна, Прусак Іван Петрович, Герман В.К., Педченко В.Д., Кутовий В С. Піонервожатим був Любачевський Олексій Іванович. В передвоєнні роки нараховувалось 102 випускники.

19липня 1941 рік Дубівка окупована німецькими загарбниками. Після закінчення жнив у школі роблять зерносховище, та поряд в двох класах продовжують навчатися діти. Директором школи в роки війни був Поліщук Трохим Федорович В 1943 році в тій в тій частині де було зерносховище роблять госпіталь. В одній із класних кімнат роблять операційну. Зараз це ігрова кімната дитячого садка

6 січня 1944 року. Радянські війська звільняють село від окупантів. Восени школа відновила своє призначення і прийняла в свої стіни 258 учнів. Були серед них і переростки. Директором призначається Каніковська Людмила Станіславівна Матеріальна база школи була дуже бідна. Зошити і щоденники робили із шматочків паперу, чорнило видобували з ягід бузини, ручки -дерев"яні з металевим пером.

1950-1958 роки. Директор школи – Бондаренко Микола Спиридонович.

1958 рік. Лише один навчальний рік посаду директора обіймає Цимбалкж Григорій Нікіфорович. Після нього призначають Гнатюка Михайла Дмитровича, який керує школою до 1966 року. В 1960 році школа стає восьмирічною. Тоді ж при ній відкривають вечірню школу, де бажаючі здобували освіту без відриву від виробництва.

Тоді вчителі майже цілий день були в школі. Господарства ніхто ніякого не тримав, крім курей. Землі можна було мати 15 соток, пізніше-25. Крім уроків, позакласних заходів, учителі мали багато громадських навантажень. Відоме було товариство "Знання". На кожне заняття готували реферати. Постійно читали лекції на тваринницькій фермі, в тракторній бригаді, на виборчих округах, всі вони закінчувались концертами, які давали діти. В основному люди приходили подивитись на дітей, а вчительське "читання" мало хто слухав

1966 рік. Директором школи призначають Важинського Володимира Федоровича. Цю посаду він обіймає довгих двадцять років. Незмінним супутником його по школі була завуч Яковенко Олена Михайлівна, яка працює на цій посаді з 1966 року по 1982 рік.

За період керування школою Важинським В.Ф., та Яковенко О М. відчувався порядок в усьому. Не було проблем із дисципліною як серед учнів, так і серед вчителів

В Дубівці було і є багато віруючих. Сьогодні на все село красується молитовний будинок та церква. Частина дітей відвідують зараз ці установи, бо вже ніхто не забороняє. А тоді? До кожного віруючого був призначений учитель. А на учнів, які проживали в сім"ях віруючих, заводили класні керівники "папки", в яких зберігалось чимало документів. Щомісяця вчитель повинен був здавати звіти в "район" про роботу з своїми "підопічними", як з учнями, так із дорослими.

Особливу сторінку в житті школи займає період (1966 -1978р.р.), коли в школі піонервожатою працювала Нечипоренко Галина Гаврилівна, випускниця Дубівської школи 1958 року. Вона заочно закінчила філологічний факультет Київського педінституту. Зараз живе і працює в Миколаївській області на посаді начальника соціального захисту населення.

При ній життя школярів досягло апогею. Скільки заходів нею проведено, скільки виготовлено альбомів. .. І тепер на зустрічах колишні учні обов'язково найкращими слова згадують свою старшу піонервожату.

Дякуючи Галині Гаврилівні, життя в школі протягом значного періоду було змістовним, цікавим, різноманітним, незабутнім.

На посаді директора Важинський Володимир Федорович пропрацював 20років. При ньому в 1968році почалось будівництво ще одного приміщення школи, яке було відкрито до 100-річчя від дня народження Леніна,

1970рік. Завершальні роботи на будівництві. 1 вересня школярі стали навчатися в двох приміщеннях, в одну зміну. Але з 1980 року кількість дітей в школі різко почала зменшуватися, адже молодь виїжджала з села.

З метою раціонального використання матеріальної бази школи та на підставі рішення № 133 виконавчого комітету Таращанської районної ради народних депутатів від 22.08.1987р. на базі Дубівської восьмирічної школи було створено об'єднаний навчально-виховний заклад, який називається "Дубівська неповна середня школа -дитсадок". Половину приміщення старої школи займає дитячий садок. Тут є всі умови для занять та відпочинку дітей дошкільного віку.

Посаду директора з 1.09.1986р. по 1.03.1988р обіймає Свириденко Олександр Васильович. У 1988 році керування школою приймає Климанський Анатолій Миколайович. В1996р його змінює Литвин Олександр Миколайович

Варте уваги для школи в цей період було відкриття етнографічного куточка -музею "Берегиня". Свято запам'яталося надовго всім присутнім. Воно проводилося не лише для школи, а для всього села, бо прийшли односельці на зустріч із "давниною". Два роки діти збирали старовинні речі. В класній кімнаті було зроблено зразок старовинної хати. Урочисте відкриття було 11 грудня 1996року, зафіксоване воно на відеоплівці. Відповідальною за організацію музею та проведення свята була вчителька української мови та літератури Нечипоренко Катерина Марківна.

Проіснував музей два роки, але за відсутності приміщення він перестав діяти: його розібрали.

За клопотанням Свириденка О.В., який стає директором в 1998р., та за розпорядженням №413 від 8.12.1998р. головиТаращанської РДА Лоли С. М. школу перейменовано в Дубівське навчально-виховне об'єднання "Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів-дитячий садок".

Почалась перебудова в країні, не лишилась осторонь і наша школа. 1999рік. В школі відбулися зміни в керівництві. Директором призначають Гожого Володимира Миколайовича, людину працьовиту, наполегливу, з високими організаторськими здібностями. Лише один рік він побув у школі, а завоював авторитет серед учнів, вчителів, жителів села, показавши себе добрим, чуйним, справедливим, вимогливим, людиною, що не цурається ніякої роботи.

В цьому ж році на одній з педрад вирішили організувати в школі учнівське самоврядування.

Шкільний колектив назвали товариство "Країна майбутнього". В школі створюються за­гони "Ми -маленькі українці", "Козачата", "Калинові пломінці", “Мрійники" та інші. Головним керуючим органом "Країни майбутнього" є рада старостату на чолі з президентом. При раді створено комісії: по контролю за дотриманням внутрішнього розпорядку, по контролю за навчанням, санітарна комісія, комісія по організації дозвілля, редколегія.

Президент спільно з педагогом - організатором і головами комісій щопонеділка на лінійці підводять підсумки роботи за минулий тиждень і знайомлять з планами на наступний. Орган товариства – стінна газета "Благовіст”.

За 50 років (1961-2011рр.) школу закінчили 663 учнів, 28 -з них отримали свідоцтва особливого зразка. Дубівська земля дала країні чимало відомих людей. Назвемо лише тих, хто закінчив вищі навчальні заклади: педагогічний - Метельська Галина Іванівна, Важинський Олександр Миколайович, Важинська Тамара Володимирівна, Булгаков Валерій Андрійович, Кпиманський Анатолій Миколайович, Заріцький Олександр Олександрович, Франчук Лідія Петрівна, Франчук Ольга Дмитрівна, Франчук Галина Дмитрівна, Яковенко Людмила Анатоліївна, Лошицька Любов Федорівна, Фесенко Наталія Миколаївна, Слободяник Таміла Степанівна, Шостак Ірина Степанівна; політехніний - Шліхта В"ячеслав Петрович, Шліхта Василь Павлович, Свинаренко Василь Васильович, Важинський Борис Володимирович, Нечипоренко Андрій Андрійович, Майстренко Віталій Петрович, Брушківська Валентина Миколаївна; медичний Нечипоренко Борис Анатолійович; легкої промис0ловості - Дарменко Микола Олексійович, Климанська Олеся Іванівна; сільськогосподарський - Камінський Андрій Олександрович, Граждан Микола Петрович, Нечипоренко Іван Петрович, Колісник Петро Федорович, Плисюк Володимир Григорович, Шостак Микола Григорович, Гнотівський Степан Васильович, Коваленко Галина Петрівна, Нечипоренко Майя Анатоліївна, Майстренко Сергій Петрович; народного господарства - Важинська Людмила Миколаївна, Метельська Людмила Іванівна; харчової промисловості - Свинарен ко Галина Василівна, Перелома Тамара Василівна; машинобудівний - Гнотівський Олександр Ми­колайович; гуманітарний - Фесенко Алла Миколаївна; культури - Булгакова Ольга Петрівна. Чимало учнів нашої школи після закінчення навчаль­них закладів повернулися в школу дипломованими спеціалістами і працювали або працюють в ній: Кпиманська Павліна Пилипівна - вчитель початкових класів, Кпиманська Євгенія Петрівна –вчитель української мови і літератури, Климанський Григорій Лаврович- вчитель математики, Метельський Іван Кирилович - вчитель початкових класів, Перелома Іван Григорович - вчитель фізкультури, Климанський Анатолій Миколайович -вчитель біології і хімії, колишній директор. Важинський Микола Васильович - вчитель фізики. Булгаков Валерій Андрійович - вчитель трудового навчання. Зараз директор будівельного коледжу в м. Києві. Нечипоренко Анатолій Петрович - вчитель музики Фесенко Наталія Миколаївна – вчитель початкових класів колишній директор -  Шостак Ірина Степанівна – вчитель української мови і літератури. Рибченко Лідія Петрівна – вихователь дитячого садка

Хочеться назвати випускників, які працювали чи працюють на керівних посадах в рідному селі: Шостак Петро Іванович-голова села; Колісник Петро Федорович - головний зоотехнік господарства; Куценко Любов Миколаївна - головний бухгалтер господарства; Фесенко Людмила Миколаївна - головний зоотехнік господарства; Гнотівський Степан Васильович - завідуючий МТФ господарства.

Учителі робили і роблять так багато, щоб їхні випускники стали справжніми людьми, знайшли своє покликання, не розгубились і не загубились в цьому складному житті. Педагоги, набравшись батьківського терпіння і доброзичливості, з року в рік плекають молодий сад і сподіваються, що незаба­ром він порадує і їх, І школу, і державу.